П’ять днів він проливав кров, але його врятували: розповідь про мужнього воїна.

Його поранив російський дрон, внаслідок чого були пошкоджені ноги. Під час накладання турнікетів на рани його вразив ще один дрон, і уламки вибили йому око. Протягом п'яти днів він залишався в окопі, стікаючи кров'ю, поки його побратими не змогли евакуювати. Коли його нарешті доправили до шпиталю, лікарі змушені були ампутувати йому обидві кінцівки.

Це історія бійця 104-ї бригади територіальної оборони з позивним "Док". Він лікар "швидкої" з міста САрни, що на Рівненщині. У складі батальйону "Поліські вовки" Станіслав тримав оборону спочатку на Бахмутському, а згодом на Куп'янському напрямках. Зараз боєць на реабілітації у шпиталі та чекає на протезування. Більше про незламного військовика-медика і його найбажанішу нині мрію розкаже Сніжана Сидорук.

Це сталося в темряві. Почувся звук — звук скидання. Потім пролунав вибух. Біль пройняв ноги, і стало зрозуміло, що одну з них вже не повернути. Інша ж була на межі втрати.

Позицію неподалік села Табаївка в Харківській області, де знаходився Анатолій, атакував російський безпілотник. Дрон впав прямо в окоп, буквально під ноги бійця. Анатолію довелося надавати собі першу медичну допомогу самостійно.

Анатолій, представник збройних сил:

Поки накладав турнікет, вже звуку я не чув в цей момент від болю і так далі, відбувся другий скид, який знищив мені праве око. Далі я вже лежав...

Коли все затихло, воїн згадує, як прибули на допомогу його товариші. Вони зробили все можливе, щоб доставити турнікети. Евакуювати тяжкопораненого вдалося лише на п’ятий день після нападу.

Анатолій, представник збройних сил:

Ми опинилися в напівоточенні, і повітря, яке нас оточувало, було їхнім, доступним цілодобово. Не спати протягом 24 годин, а потім примножити це на 5 днів — це просто нереально. Найважливіше в цій ситуації — це була вода...

Анатолій провів більше ста годин у турнікетах, перш ніж його доставили до лікарні. Перш ніж почалася велика війна, він також працював на "швидкій". Тому зразу зрозумів, що його ноги вже не врятувати. Тепер він пересувається на інвалідному візку.

Просто усвідомив, що варто й далі йти по життю, адже вже вдалося вистояти.

Анатолій святкує своє 50-річчя. Він родом із Сарн і вирішив стати добровольцем у збройних силах. Вступив до 104 бригади тероборони, де працював старшим бойовим медиком у роті. Спочатку його призначили на білоруський кордон. У 2023 році разом із батальйоном "Поліські вовки" брали участь у боях під Бахмутом, а в 2024 році він боровся на Куп'янському напрямку, де отримав поранення.

Анатолій, представник збройних сил:

Іноді сняться такі сни, де ти гуляєш, а потім прокидаєшся і розумієш, що ніг немає. Спочатку відчуваєш легкий дискомфорт, але через кілька хвилин цей настрій минає.

Зараз воїн проходить реабілітацію в обласному госпіталі для ветеранів війни в Рівному, де готується до процедури протезування.

Цей процес є досить складним, оскільки пацієнту потрібно буде спочатку навчитися утримувати рівновагу на двох протезах, а вже потім освоювати ходьбу.

Для цього Анатолій відновлюється у фізіотерапевтів. Тренує м'язи нижніх кінцівок.

А також забезпечує фізичне навантаження для рук і корпусу. Мотивує себе самостійно.

-Правильно, Анатоліч? - Так. - Красунчик я.

Павло Дячук, спеціаліст у галузі фізичної терапії:

Під час тренувань з гантелями ми активно розвиваємо плечовий пояс, зміцнюючи м'язи спини, плечей та рук. Це важливо для того, щоб пацієнт, який починає користуватися протезами, мав змогу легше переміщатися на ліктьових милицях під час навчання...

Анатолій, представник збройних сил:

У віці 50 плюс будь-яке тренування дається не дуже легко, але є стимул працювати. Надіюсь з ногами буде все те саме, тобто все вийде.

Ось і перші спроби Анатолія впевнено пересуватися на протезах. Його головна мрія - повернутися до ходіння.

Анатолій, представник збройних сил:

Вже ставав на ноги, на металеві ноги. Ну, так, воно йде з трудом, не все зразу, як пояснили.

Під час прогулянки з командою "Подробиць" Анатолій зазвичай не просить про допомогу з інвалідним візком — він прагне зберегти свою незалежність. У його домі чекає любляча дружина та троє дітей. Саме заради них він боровся на фронті. Тепер він знову бажає бути опорою для своєї родини.