Чи ми насправді гусаки? (Володимир Устименко)
Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.
Питання економічної спроможності в Україні завжди були вельми актуальними. Незалежність і ринкові перетворення загострили необхідність підвищення ефективності наявних у нас ресурсів. З початком війни з росією, особливо з часу повномасштабного вторгнення, ці питання набули особливого значення, відіграють визначну роль, в тому числі і для протидії зазіханням агресора. Потужна допомога партнерів України - країн цивілізованого світу не дозволяє увійти економіці України у вбивче "піке". Війна - це, в тому числі, боротьба ресурсів, їх ефективного використання. Наразі всі гроші, що збираються в якості податків, йдуть на забезпечення оборони країни. Але зараз їх не вистачає і Верховна Раду впроваджує підвищення податків, зборів. За висловлюванням голови "податкового" комітету парламенту Даниила Гетманцева - ще більше общипувати гусака і бажано так, щоб він не кричав! Як свідчить народна мудрість, грошей ніколи багато не буває. Але в українському суспільстві, у зарубіжних партнерів нашої країни виникають питання щодо ефективності розпорядження наявними і потенційним ресурсами держави.
Спеціальний представник США з питань економічного відновлення України, пані Пріцкер, чітко підкреслює важливість боротьби з корупційними схемами в країні та впровадження цивілізованих методів управління економікою з боку уряду. Вона зазначає, що підвищення податків може бути непотрібним, якщо буде встановлено порядок в економічній політиці. Зокрема, мова йде про скорочення тіньового сектору та налагодження ефективної роботи митних органів.
Не менш важливим, особливо в умовах обмежених можливостей поповнення бюджету, є раціональне використання наявних фінансових і економічних ресурсів, знищення корупційних схем, можливостей їх виникнення.
У цьому контексті роль Верховної Ради, як єдиного законодавчого органу країни, є надзвичайно важливою і навіть визначальною для вирішення даного питання. Варто зазначити, що Україна функціонує як парламентсько-президентська республіка.
Недоліки в законодавстві дозволяють витрачати мільярди гривень на проекти, які не є пріоритетними для країни, що перебуває у стані війни. Це включає будівництво доріг, висадку троянд у Покровську та інших населених пунктах, розташованих поблизу фронту, а також завищення цін на роботи з відновлення і створення укріплень, купівлю розкішних автомобілів для чиновників. Цей перелік можна продовжувати досить довго.
Такі заходи з боку влади викликають обурення не лише в українському суспільстві, але й у наших міжнародних партнерів. Президент України В. Зеленський вірно підкреслив важливість визнання розкрадання державних коштів (кошти платників податків) під час війни актом державної зради.
В свою чергу, деякі депутати ініціюють законодавчі пропозиції, які можуть сприяти зростанню корупційних проявів та ослабленню економічних можливостей країни.
Прикладом такого є законопроєкт № 6013 "Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об'єднань у перехідний період". Цим проєктом передбачено перетворення всіх державних і комунальних підприємств в господарські товариства. Що, відповідно, означає перехід державного і комунального майна цих підприємств у власність таких товариств. У спосіб, що протирічить законодавству про приватизацію. А це означає, що передача має відбуватися без оцінки ринкової вартості майна, без конкурентної процедури. Вибір способу передачі майна - в приватизаційній процедурі (до такого, як описано вище) чи процедурі передачі у власність товариства буде належати чиновникам. Що їх буде спонукати до прийняття рішення в такому випадку? Питання риторичне, враховуючи, що Україна займає 104 місце із 180 можливих в списку Індексу сприйняття корупції у 2023 році. Для порівняння - Грузія займає 49 місце, Молдова - 76. Це дані міжнародної організації Transparency International.
Майно державних та комунальних організацій і установ (таких, як, наприклад, лікарні, музеї і т.і.) планується передавати в управління на платній чи безоплатній основі. Хто знову прийматиме рішення? Чиновники... Далі можливі ризики описувати зайве.
Ну добре. Може я песимістично налаштований щодо апетитів чиновників і безумовна користь для економіки у разі таких "історичних" перетворень буде? Для цього варто подивитися на існуючі приклади перетворення державних підприємств, державних об'єднань на господарські товариства.
Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", яке на кінець 2021 року оцінювалося в 8 245 317 000 грн, зазнало значних фінансових втрат у 2022 році, які склали 11 096 847 000 грн, а в 2023 році - 6 951 437 000 грн. Хоча можна стверджувати, що активна фаза війни мала негативний вплив на ці результати, варто зазначити, що у 2020 році компанія вже зафіксувала збитки у розмірі 2 309 976 000 грн. Цікаво, що попри ці труднощі, обсяги експорту зерна з України зросли, і в цьому році вони перевищили минулорічні показники більш ніж у півтора рази.
Акціонерне товариство "Укрпошта" із вартістю активів 10 996 285 000 грн (на цю ж дату) отримала збиток у 2022 році 1 258 689 000 грн, у 2023 році - 796 361 000 грн.
Не хочу перевантажувати читача сухими цифрами, лише нагадаю, що в останні роки збитки зазнали такі компанії, як акціонерне товариство "Гарантований покупець", АТ "НАЕК "Енергосталь", ПАТ "Центренерго", ПАТ "Мотор Січ", ПрАТ НЕК "Укренерго", АТ "Укрзалізниця" та АТ НАК "Нафтогаз України".
Цікаво, що, формуючи внутрішню структуру, керівники цих товариств обрали найскладнішу з можливих - дворівневу систему управління. Вона включає в себе другий рівень, що представляє собою спеціальний орган - наглядову раду товариства. Чому так? Можливо, можна припустити, перефразовуючи відомий французький вислів: "слідкуй за грошима".
Членам наглядової ради за їхні обов'язки нараховуються фінансові винагороди. Важливо підкреслити, що законодавство не містить чітких вимог щодо кандидатів у члени наглядових рад, зокрема стосовно їхньої професійної підготовки. Таким чином, навіть при наявності відповідального та, сподіваюсь, кваліфікованого виконання функцій правліннями цих компаній, виникає питання про доцільність та професіоналізм окремих представників, а також про обґрунтованість розширення управлінських структур.
Так, членом наглядової ради Укрзалізниці був призначений державою відомий журналіст і політичний діяч Сергій Лещенко. Жодного посилання у відкритих джерелах щодо наявності компетенції в галузі залізничних перевезень у цієї поважної особи знайти не вдалося, на відміну від публікацій про корупційні скандали. В той він отримав оплату за функції члена наглядової ради: за 2022 рік - 2 768 157 грн, за 2023 - 2 930 488 грн.
Фаховість народного депутата Юрія Бойка в енергетичній сфері не підлягає сумніву. У 2022 році він отримав 3 458 969 грн за свою роботу в наглядовій раді ПрАТ НЕК "Укренерго", аналогічну суму він отримав і в 2023 році, а також 683 060 грн за страхування відповідальності (цікаво, про яке саме йдеться?). Однак виникає питання щодо можливого конфлікту інтересів, адже народний депутат виконує контрольні функції (парламентський контроль) стосовно діяльності цього товариства.
У складі наглядових рад товариств, що були перетворені із державних підприємств є й інші особи, що не мають відповідного у сфері діяльності товариств досвіду роботи, освіти. Але мають досвід роботи бюрократами (секретаріат Кабінету Міністрів, Офіс Президента України, апарати міністерств (не профільних до напряму діяльності товариств).
Цей факт особливо вражає на тлі збитковості або вкрай низької ефективності діяльності. Проте це не заважає отримувати винагороду за виконання обов'язків членів наглядової ради. Чому так відбувається? Справа в тому, що витрати на їхню діяльність включаються до собівартості продукції чи послуг акціонерних товариств, які функціонують на основі державної власності. Тобто, на нашій власності. Ми ж є споживачами цих товарів і послуг, за які сплачуємо! Чи не дивна ситуація?
Дослідження складу правлінь цих асоціацій є окремою темою та потребує значних витрат.
Чи зможуть наші обранці на основі цього невеликого аналізу зробити висновки про повне знищення такої форми державного підприємництва, як державні та комунальні підприємства, що, до речі, закріплені в конституції і мають поширення в Європі? Питання залишається відкритим!
Чи доцільно проводити експерименти з економікою під час війни, коли вибіркове впровадження запропонованих рішень не завжди призводить до бажаних результатів?
Історична та політична відповідальність невідворотно наближається. Ми спостерігаємо.
