Чи потрібно хвалити дітей і яким чином це робити правильно?

Що ж робити батькам? Три принципи можуть підтримати здоровий підхід до похвали дітей

Батьки, родичі, вчителі постійно говорять ці фрази, іноді навіть не замислюючись, і звісно, вживають їх у позитивному сенсі. Наприклад, коли дитина самостійно взуває черевики, коли вона малює щось гарне або правильно розв'язує задачу з математики. Але ці слова не завжди можуть бути здоровими та корисними.

Однією з основних труднощів є те, що ці висловлювання не забезпечують дітей ясним зворотним зв'язком щодо їхніх дій або слів. Американський журнал The Conversation пропонує рекомендації щодо більш ефективного підходу до похвали дітей. LIGA.Life узагальнює найцікавіші моменти з цієї статті.

Протягом багатьох років похвала вважалася важливим аспектом виховання дітей. У 1950-х роках відомий американський психолог Б.Ф. Скіннер стверджував, що визнання у формі похвали сприяє розвитку бажаної поведінки.

У 1970-х роках, коли інтерес до самооцінки зростав, психологи та експерти у сфері дитячого розвитку підкреслювали значущість похвали для дітей. Однак з початку 2000-х років дослідження в психології почали відходити від уявлення про похвалу як основний чинник благополуччя дитини. Натомість акцент в освіті змістився на формування у дітей позитивного відчуття власної ідентичності. Це вказує на те, що для дітей важливішими стали не лише позитивні думки про себе, а й відчуття безпеки та усвідомлення своїх здібностей.

Однак похвала все ще доволі часто фігурує в популярних порадах батькам.

Деякі фахівці в галузі психології класифікують похвалу на два типи: інформаційну, що включає в себе коментування сильних сторін та досягнень дітей, і оцінювальну, яка стосується висловлення суджень про їхню достатність чи успішність.

Таким же чином, американський психолог Керол Двек розрізняє два типи похвали: похвалу, що стосується особистісних якостей, і похвалу, яка зосереджується на процесі.

Похвала особистості фокусується на стабільних характеристиках, наприклад, зовнішність. Похвала процесу орієнтована на поведінку або зусилля, спрямовані на досягнення результату, наприклад, коли дитина вчиться їздити на велосипеді або робить перші кроки. Дослідження свідчать, що похвала особистості може знизити мотивацію дітей молодшого віку, а часом призводить до відчуття безпорадності у разі невдачі.

На противагу цьому, тривале дослідження дітей, чиї матері акцентували увагу на похвалі процесу, виявило, що ці діти виявляли більшу впевненість у собі в дошкільному віці, а згодом і під час навчання в початковій школі. Похвала процесу є змістовною і надає дітям корисний зворотний зв'язок щодо їхніх зусиль та стратегій досягнення результату ("Я бачу, як ти наполегливо біг/читав/малював"). Натомість похвала особистості, зазвичай, має оцінювальний характер, часто застосовується в ситуаціях, де можливість для змін обмежена, або тільки після досягнення успіху ("Ти справжній переможець!").

Безперервна похвала може призвести до того, що діти починають відчувати необхідність виконувати певні дії лише для отримання схвалення з боку дорослих, а не з власної цікавість або важливості цих дій для них. Це може негативно вплинути на їхній розвиток і формування здорового почуття самості. Дорослі, які занадто часто вживають похвалу (особливо оцінювальну або таку, що зосереджена на особистісних якостях), можуть помилково вважати, що дітям необхідні зовнішні стимули для того, щоб вчиняти те, що вважається правильним з їхньої точки зору. Це обмежує можливість дітей робити самостійний вибір.

Останні дослідження вказують на те, що надмірна похвала, яка включає терміни на кшталт "фантастично", "вражаюче" і "чудесно", здатна сприяти формуванню нарцисичних рис у дітей, породжуючи у них ілюзорне відчуття власних здібностей. Таке надмірне захоплення в дитячому віці може мати негативний вплив на самооцінку та навички спілкування в зрілому віці.

Дослідження показують, що чоловіки зазвичай сприймають похвалу як ознаку своїх професійних здібностей, тоді як жінки частіше розглядають її як оцінку, яка пов’язана з їхнім бажанням відповідати суспільним стандартам. Подібні реакції можна спостерігати і в дітей. Порівняльні дослідження реакцій хлопчиків і дівчаток на похвалу засвідчили, що дівчатка, в основному, більш чутливо реагують на оцінювальну похвалу.

Надавати дітям об'єктивні коментарі щодо їхньої поведінки чи вчинків. Наприклад, замість "Ти чудовий! Ти справжня зірка!" краще сказати: "Добре зроблено. Я помічаю твої зусилля".

Сфокусуйтеся на розвитку власних навичок або вдосконаленні здібностей дитини, а не на порівнянні з іншими. Наприклад: "Наступного разу, коли ти виконуватимеш цю мелодію, спробуй зіграти її швидше", замість "Це було повільніше, ніж у Софійки".

Впроваджуйте похвалу, яка демонструє дітям, що їх цінують незалежно від їхніх досягнень або невдач. Наприклад: "Відмінно! Я впевнений, що ти старанно готувався до цього тесту", а не "Ти справжній ангел для тата!".

Усі ці методи сприяють розвитку впевненості, емпатії та стійкості у дітей.