Генерал Бен Ходжес: ситуація на фронті поступово змінюється на користь України.
Генерал та екскомандувач Сухопутних військ США у Європі Бен Ходжес в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо розповів про перспективи війни в Україні та вплив на неї ситуації на Близькому сході
Шановний пане генерале Годжес, передусім хотів би дізнатися вашу думку щодо поточної стратегічної ситуації, зокрема в контексті нещодавнього візиту президента України до США, під час якого був представлений план української перемоги. Ми усвідомлюємо, що цей документ може бути значною мірою засекреченим чи конфіденційним, але, на вашу думку, як Сполучені Штати реагують на цей план, і які можливі зміни в політиці американського істеблішменту ви могли б спрогнозувати?
Мене засмучує, що адміністрація США не зуміла в повній мірі врахувати всі пропозиції президента Зеленського та його план дій, який був представлений американському керівництву. Крім того, мене турбує, що ми продовжуємо більше піклуватися про те, щоб не спровокувати Росію, замість того, щоб прагнути до її перемоги.
На мою думку, ми ще тривалий час будемо відчувати сумніви щодо цього. Однак не вважаю, що обставини зміняться при діючій владі.
Після майбутніх виборів, у випадку, якщо Гарріс стане на чолі адміністрації, я впевнений, що ми станемо свідками більш активних та конструктивних дій.
Ми усвідомлюємо причини, чому Путін вирішив публічно переглянути ядерну доктрину Росії. Здається, президент України намагався отримати дозвіл на застосування американської та британської дальньобійної артилерії проти військових цілей на території Російської Федерації. Відразу після цього Путін скликав Раду Безпеки та оголосив про нові зміни в ядерній стратегії.
Наскільки серйозно слід ставитися до цих російських погроз? Чи намагався Путін залякати частину наших західних партнерів, і на кого він, на вашу думку, розраховував у цьому випадку?
Звичайно, ми повинні серйозно сприймати цю загрозу, адже Росія має тисячі одиниць ядерної зброї і, очевидно, що її не хвилює кількість невинних життів, які можуть бути втрачені, навіть серед своїх громадян. Тому ігнорувати таку загрозу неможливо. Однак, я вважаю, що ймовірність того, що Росія справді застосує ядерну зброю, дуже і дуже низька, бо вона не отримує з цього жодної реальної вигоди. Вигода для Росії полягає в самій загрозі. Вони бачать, що ця загроза працює, особливо стосовно США та Німеччини, адже як наслідок, ми уникаємо певних дій.
Як тільки Росія застосує ядерну зброю, то це перестане бути просто загрозою і наслідки для неї будуть катастрофічними. Навіть Китай та Індія не зможуть продовжувати підтримувати Росію, оскільки вони втратять доступ до дешевої нафти й газу, які можуть стати мішенню для США. Тому, на мою думку, ймовірність використання Росією ядерної зброї вкрай низька. Коли Путін говорить про нову доктрину або проводить ядерні навчання, то все це частина інформаційної операції, спрямованої на постійне нагадування США: "Агов, у нас є ядерна зброя". Вони бачать, як ми реагуємо і наскільки нас це турбує. Тому в результаті ми фактично паралізовані.
Шановний генерале, ми усвідомлюємо, що з іншої перспективи Путін може ігнорувати всі можливі та неможливі угоди. Особливо це стосується ситуацій, коли йдеться про інтереси Росії та Китаю — він може вжити рішучих заходів. Важливе питання полягає в тому, щоб у Кремлі розуміли, що наслідки, наприклад, за застосування тактичної ядерної зброї, будуть катастрофічними для Російської Федерації.
Ми розуміємо, що ніхто не буде вголос озвучувати певні дії, на які можуть піти наші західні союзники в разі використання Російською Федерацією ядерної зброї проти наших військ. Але хотів би почути вашу думку: чи розглядаються такі можливості загалом?
Починаючи з майже трирічної давності, наш президент висловив думку, що в разі застосування Росією ядерної зброї це матиме, як він сказав, катастрофічні наслідки для країни-агресора. Хоча тоді він не деталізував, що саме це може означати, на мою думку, очевидно, що наслідки включатимуть серію кінетичних ударів - не ядерного характеру, але з великою дальністю - які можуть знищити залишки російського Чорноморського флоту та інші військові об'єкти за межами Росії. Також існує безліч економічних санкцій, які можуть завдати серйозної шкоди російській економіці. Це те, що я передбачаю в такій ситуації. Крім того, буде важко для країн, які не підтримують Україну, а лише нейтрально ставляться до Путіна, ігнорувати його дії, якщо він, будучи постійним членом Ради Безпеки ООН, вирішить вчинити такий акт. Вони навряд чи зможуть залишитися осторонь. Однак відповідальність за дії Путіна ляже на його плечі тоді, коли російський народ зрештою зрозуміє, що він зруйнував Росію - її міжнародний імідж і майбутнє. Коли російський народ нарешті вирішить усунути його від влади, незалежно від того, в якій формі це відбудеться.
Можливо, за прикладом Сербії, яка передала Мілошевича до Міжнародного кримінального суду, Росія наважиться на подібний крок. Не знаю, чи це станеться, але вважаю, що це єдиний шлях, за якого ми побачимо як Путіна буде притягнуто до відповідальності.
Яким чином велика криза на Близькому Сході може позначитися на російсько-українській війні і на підтримці Сполучених Штатів для України? Світ знову опинився на межі глобального конфлікту, зокрема через нещодавні атаки Ірану, що включали балістичні ракети. Сполучені Штати продемонстрували свою рішучість і силу, перехопивши частину цих ракет за допомогою своїх систем протиповітряної оборони. Однак війна — це не лише про військову відвагу та намір покарати агресора, але й про ресурси. Деякі з тих ресурсів, які могли б бути надані Україні, можуть бути перенаправлені на Близький Схід.
Можливо, я не правий, але ці два театри бойових дій мають певні зв'язки. Іран виступає як противник, що постачає Росії балістичні ракети, тоді як Ізраїль є союзником Сполучених Штатів. Яким чином масштабна криза на Близькому Сході може вплинути на конфлікт між Росією та Україною з огляду на підтримку та постачання для України?
Це надзвичайно цікаве й важливе питання, оскільки я також переконаний, що конфлікти між Росією та Україною, а також між Ізраїлем і Іраном тісно пов'язані. Іран фактично не має справжніх союзників у глобальному масштабі, за винятком Росії. У випадку, якщо Україна здобуде перемогу над Росією, Іран опиниться в ще більшій ізоляції та втратить можливості підтримувати своїх проксі, таких як "Хезболла", хусити чи ХАМАС. Отже, успіх України в боротьбі з Росією буде вигідним для Ізраїлю, а значить, і для Сполучених Штатів та їхніх партнерів на Близькому Сході. З іншого боку, якщо Ізраїль зможе знищити або суттєво ослабити іранський режим, це ускладнить Ірану постачання безпілотників і балістичних ракет до Росії. Це також позитивно вплине на Україну. Перемога Ізраїлю над Іраном посилить позиції як Ізраїлю, так і України.
Сполучені Штати повинні, як ніколи раніше, надати підтримку Україні та Ізраїлю у вирішенні двох найбільших викликів, що постали перед нами сьогодні. У нас є шанс реалізувати цю мету.
Мене дивує, чому теперішня влада дозволяє нашим пілотам проводити операції в ізраїльському повітряному просторі для перехоплення іранських ракет, тоді як військово-морські сили США знищують ракети хуситів у Червоному морі, але при цьому не проявляють такої ж рішучості щодо України.
Мені здається, що за цим приховується катастрофічне політичне рішення команди Байдена. Сподіваюся, що нова адміністрація, коли вона з'явиться, виявиться більш активною і прийме всі необхідні заходи для виправлення ситуації.
Я усвідомлюю, що війна та прийняття певних рішень не є темами публічної політики; часто це питання, що залишаються за закритими дверима. Війна не підлягає обговоренню в телевізійних ефірах, але в той же час ми маємо нового генерального секретаря Євроатлантичної спільноти, Марка Рютте. Мене вразила інформація, яку я прочитав у останньому матеріалі його попередника, Єнса Столтенберга. Він вказав, що, можливо, західний світ не зовсім адекватно підтримував Україну в забезпеченні усім необхідним.
Повертаючись до історії з ірансько-ізраїльською війною, системи протиповітряної оборони на європейському континенті є досить потужними, і в Україні бракує сучасних систем ППО. Ворог готує геноцидальний сценарій: впродовж зими позбавити нас електрики, що призведе до відсутності не лише електрики, а й води та каналізації. Великі українські міста можуть опинитись у критичній ситуації, а багатоповерхові будинки можуть замерзнути.
Отже, виникає запитання, чи, з урахуванням нового генерального секретаря НАТО, будуть ухвалені нові рішення щодо посилення протиракетної та протиповітряної оборони в Європі для захисту від російських ракет, зокрема балістичних.
На жаль, Генеральний секретар не має можливості приймати рішення, якщо, наприклад, Сполучені Штати або Німеччина не готові їх підтримати. У рамках Альянсу, як і в інших міжнародних організаціях, одна країна може заблокувати ухвалення будь-якого рішення. Я ніколи не бачив випадку, щоб зміни відбувалися лише за бажанням Генерального секретаря. Це позитивно, що він має прогресивний підхід, і, можливо, ми могли б просуватися вперед, якби йому вдалося переконати всі країни дати свою згоду. Проте кожна країна є суверенною і має право приймати власні рішення. Польща, Румунія або країни Балтії можуть діяти незалежно. Але ситуація є більш складною, ніж здається.
Основна проблема полягає в тому, що США та Німеччина не виявляють бажання підтримувати ці ініціативи. Саме в цьому контексті важливо звертати увагу на політичні зміни.
Я хотів би обговорити з вами стратегічні ресурси нашого супротивника, Російської Федерації. Раніше ми сподівалися, що ворог поступово виснажиться, але зараз бачимо, що Росія продовжує активно діяти і намагається зміцнити свої позиції, залучаючи партнерів, таких як Північна Корея, Іран та інші. Ми завдали суттєвих втрат їхнім стратегічним запасам, зокрема в місті Торопець у Тверській області та в інших місцях. Для нашого супротивника ці втрати є серйозним ударом, адже стратегічні запаси складаються з тисяч одиниць техніки, ракет і необхідних ресурсів для ведення війни.
Як ви оцінюєте це велике змагання зі знищення ресурсів? Ворог регулярно завдає ударів по території України, по наших військових і цивільних об'єктах. Яка зараз ворожа здатність продовжувати ту війну, яку вони окреслили як "затяжна війна"?
Безумовно, Росія має можливість продовжувати свою агресивну політику завдяки постачанням боєприпасів з Північної Кореї, компонентів з Китаю, а також безпілотників і ракет з Ірану. Однак, вона також отримує фінансову підтримку через продаж нафти та газу Індії та Китаю. Якщо б нам вдалося зупинити російський експорт енергоресурсів до цих країн, Москва могла б втратити можливість фінансувати закупівлю військової продукції у Північної Кореї та Ірану. Крім того, відомо, що деякі критично важливі елементи для російської військової техніки виготовляються в США, потім транспортуються до Індії, а звідти – до Росії. Отже, в існуючій системі санкцій є чимало прогалин.
Кожен вид техніки, будь то цивільна або військова бронетехніка, потребує регулярного змащування, а для важкої техніки потрібні спеціалізовані мастила. Найбільшим виробником таких мастил є китайська компанія, яка має свою американську філію у Вірджинії. Відстеження цих бізнес-мереж і структур є критично важливим, адже це дозволить поступово обмежити зовнішню підтримку, що допомагає Росії продовжувати військові дії.
На сьогодні ми спостерігаємо, що Росія, зрештою, відчуває нестачу боєприпасів. Водночас українські війська не лише активно розробляють власні безпілотні літальні апарати, але й ефективно застосовують касетні артилерійські снаряди, які продемонстрували свою високу ефективність у боротьбі з російською артилерією. Таким чином, здається, що перевага поступово починає переходити на бік України, хоча цього ще недостатньо для остаточної перемоги.
Нещодавно президент України Володимир Зеленський озвучив, що ми готові сформувати 14 військових бригад, однак наявної зброї вистачає лише для чотирьох з них. Це безпосередньо впливає на хід бойових дій. Ситуація на південному сході є надзвичайно складною, особливо після втрати Вугледара. Це стосується не лише самого міста, а й панівних висот, які забезпечували контроль і стабілізацію цієї ділянки фронту. Тому, можливо, потрібно ухвалити якісь додаткові, хоч і непопулярні, але швидкі рішення. На вашу думку, які рішення можуть бути прийняті, і наскільки загрозливою є ситуація внаслідок втрати вугледарських висот?
Як сторонній спостерігач, я бачу два-три ключові моменти. По-перше, я повністю довіряю рішенням українського Генерального штабу. Там краще за нас обізнані з російськими військами, своїми можливостями та місцевістю, тому їхні рішення є найбільш обґрунтованими.
По-друге, втрата Вугледара та інших міст у зоні бойових дій -- це дуже болісно з психологічної точки зору. Нікому не хочеться втрачати міста, за які тривала така напружена боротьба.
Однак перед тим, як називати це "стратегічною поразкою", варто пам'ятати, що Росія не здатна повною мірою скористатися цими захопленнями. Незалежно від того, чи йдеться про Авдіївку, Бахмут чи Вугледар, за свої незначні успіхи росіяни платять десятками тисяч солдатів і технікою. Їхні ресурси обмежені, тому вони не мають змоги захопити великі території, чи навіть, до прикладу, дійти до Дніпра.
Я вважаю, що Генеральний штаб використовує правильну тактику з наявними ресурсами, щоб не дати Росії досягти значних проривів. Водночас я підтримую рішення про контрнаступ у напрямку Курська, оскільки ця операція створює серйозну проблему для росіян. Як наслідок, на Путіна чиниться конкретний тиск і він змушений шукати рішення. Крім того, Україну таким чином здобуває собі кращу переговорну позицію, коли для переговорів настане відповідний час.
Без сумніву, Україні належить зустріти чимало серйозних викликів у майбутньому. Однак важливо пам'ятати, що конфлікт з Росією триває вже понад десять років. Незважаючи на всі переваги, якими володіє Росія, Україна контролює більше ніж 80% своєї території, а її збройні сили продовжують розвиватися та зміцнюватися. Тому я залишаюся оптимістом, особливо у випадку, якщо Сполучені Штати з новою адміністрацією та Німеччина усвідомлять, що перемога України відповідає нашим стратегічним інтересам.
Західні військові аналітики серйозно вивчали так звану доктрину Герасімова, але насправді війна завжди вносить нові аспекти в будь-яку теоретичну концепцію. Говорячи про сучасні стратегії Росії, здається, що вони не зазнали значних змін з часів Маршала Жукова. Наступальні дії тривають доти, поки є достатня кількість бойових сил, готових до активних дій. Наразі російські війська активно використовують тактику малих піхотних груп, постійно формуючи резерви живої сили. Якщо проаналізувати російську наступальну стратегію та тактику, шановний генерал Годжес, які тенденції ви бачите на сьогодні? Як би ви оцінили цю ситуацію?
Ця стратегія ефективна лише доти, поки у них є достатня кількість ресурсів, які можна відправити на передову.
Але рано чи пізно їм доведеться почати вербувати молодь з Москви і Санкт-Петербурга, і це створить серйозні проблеми.
До того ж все це працює за наявності достатніх запасів артилерії для обстрілу українських позицій та авіації, яка завдає ударів керованими авіабомбами. Якщо Україна зможе знищити російську артилерію, штаби і логістику, то ця тактика цілковито втратить свій сенс, адже саме логістика, артилерія, авіабази й літаки забезпечують її ефективність. Тому, якщо Україні вдасться послабити або знищити ці ключові елементи, Росії точно доведеться змінювати свою тактику.
У цій війні керовані авіабомби та авіаційні елементи мають значне значення. Нам вдалося отримати певну кількість літаків F-16, які, як я чую, проявили себе досить ефективно. Проте справа не лише в типах техніки, а й у їхній кількості. Використання керованих авіабомб російськими військами призводить до загибелі цивільних осіб, і вони почали активно застосовувати їх не тільки в Харкові, але й у Запоріжжі.
Ми усвідомлюємо, що противник активно використовуватиме керовані авіабомби, відомі як плануючі, з метою залякування нашого населення. Це потужний вид озброєння, який вони постійно вдосконалюють. Як ви вважаєте, чи є можливість отримати додаткові літаки та посилити нашу авіаційну складову для стримування російських тактичних сил?
У мене немає нової інформації щодо можливого розвитку подій в цьому плані. Сподіваюся, що інші країни продовжуватимуть шукати способи підтримати Україну, але наразі у мене немає нових ідей про те, які ще кроки можуть бути зроблені в найближчому майбутньому.
Як ви бачите ситуацію з чутками про ймовірну відставку командувача Сирського? Очевидно, що нині відбуваються значні політичні дебати, які часто залишаються закритими між політичною елітою, військово-політичним керівництвом і командуванням Збройних сил. Я не можу стверджувати, наскільки ця інформація є правдивою, але якщо розглядати, наприклад, командувача Сирського та його вражаючий та несподіваний для супротивника рейд у Курській області, це викликає певні роздуми.
Звичайно, я не вважаю за потрібне коментувати чутки стосовно ситуації в українському керівництві. Проте досягнення України за останні кілька років, незважаючи на серйозні виклики та непостійність підтримки з боку США, дійсно вражають. Кожен український командир, починаючи з перших днів війни і до сьогодні, стикається зі значними російськими перевагами. Важливо усвідомлювати, що жоден командир чи Генеральний штаб не є безпомилковими, але всі вони максимально використовують наявні ресурси. Чутки про зміни у керівництві зазвичай не приносять нічого доброго. Той, кого президент призначив на посаду командувача, повинен залишатися на ній, а постійні спекуляції на цю тему не є конструктивними.
