Каспрук: Ніхто не має права вимагати від України поступитися своїми землями | Еспресо
Українська держава входить до складу Глобального Заходу. Цей регіон повинен проявляти інтерес до того, щоб його ключова частина не потрапила під контроль Росії.
Своєю кривавою війною в Україні російський диктатор хоче довести всьому світові, що сучасна геополітика - це не мораль, а лише сила. Намагаючись знищити українську державність, Росія кинула усі свої ресурси для того, щоб дочекатися часу, коли західні уряди та лідери перестануть достатньою мірою допомагати Україні в протистоянні з Російською Федерацією. А після цього спробувати добити Українську державу.
Деякі представники західних країн вже висловлюють думку, що їхні нації втомилися від конфлікту, в якому вони не беруть активної участі. Хоча ця тенденція ще не стала масовою, проте вона є небезпечним політичним знаком, адже саме цього прагнуть в Москві. Між Росією та Україною існує величезна прірва нерозуміння. Конфлікт в Україні не завершиться, поки росіяни не усвідомлять, що можуть зазнати більших втрат, ніж здобутків.
Водночас Москва і Санкт-Петербург наслідків російсько-української війни фактично на собі не відчувають. Для них ця війна - якась телевізійна абстракція, що їх абсолютно не стосується. Москва повинна бути в такій же небезпеці, як і Київ та інші міста України. Щоб московитам довелося кинути велику кількість ресурсів для того, щоб захистити свою столицю та себе, і тільки у такому випадку вони можуть бути готовими до встановлення справедливого миру.
І хоча зараз дехто в західних столицях готовий розглядати як "мир" варіанти "замороження війни" і "припинення бойових дій на невизначений термін", ці варіанти не є прийнятними для України. Оскільки таким чином прямо визнається, що у XXI столітті можливі зміни наявних міждержавних кордонів, які пересуваються силою, та де-факто проголошується, що окуповані українські території переходять під безпосередній контроль Російської Федерації.
У цей час, коли сучасний світовий порядок чітко вказує на неприпустимість анексії земель через застосування сили, Росія демонструє вміння маніпулювати ситуацією. Якщо зробити крок назустріч, це може призвести до того, що Кремль надалі розглядатиме захоплені території як "спірний кордон". Від цього факту залежатиме стратегія подальших переговорів.
Читайте також: Путінський світ ілюзій розбивається об реальність
Це принципово неприпустима ситуація для України. Адже агентура Кремля в Європі, типу угорського і словацького прем'єрів Віктора Орбана та Роберта Фіцо, з усіх сил вставлятимуть палиці у колеса нашій державі на її шляху приєднання до Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу. Наголошуючи на тому, що через "спірний кордон" Україні неможливо долучитися до НАТО і ЄС. При цьому вони самі чомусь не збираються віддавати комусь свої землі.
Поступка територією та частиною державного суверенітету означала б повну стратегічну поразку як для України, так і для наших західних союзників. Адже на кін поставлено сьогодні набагато більше, ніж тільки українська державність. І це добре розуміють, як у Вашингтоні, так і в Брюсселі.
Якщо Київ прийме таке рішення, це суттєво підірве міжнародну підтримку України, на що Кремль покладає великі надії. Українці сприймуть це як важку втрату та зраду з боку своїх союзників. Крім того, це стане ясним сигналом для Путіна, що його агресивні дії заради територіальних здобутків будуть заохочені.
Слід усвідомити, що укласти стійку мирну угоду з Росією є практично неможливим. Москва погодиться лише на тимчасове припинення вогню, не більше. Адже її основною метою завжди було і залишається повернення України під свій контроль та встановлення в країні проросійського режиму. Російська Федерація ніколи не змириться з тим, що на її кордонах існує стабільна, успішна та прозахідна Україна, яка стала членом НАТО. Якщо Путін не зможе досягти військової перемоги та контролю над Україною, він продовжить конфлікт, прагнучи перетворити цю країну на невдалу державу.
Не всі конфлікти завершуються мирними угодами, що яскраво ілюструє ситуація між Північною та Південною Кореєю. Досягнення згоди з Росією виглядає як надто складне завдання. Москва ніколи не веде переговори з належною відповідальністю і постійно порушує всі укладені угоди, щойно отримує те, заради чого вони були підписані.
Путіну потрібний перепочинок у війні, і таким чином будь-яка домовленість про "замороження війни" і "припинення бойових дій на невизначений термін", закріпить московські досягнення, й означатиме лише те, що Росія отримає плацдарм для відновлення свого вторгнення вже через декілька років.
Росія веде винищувальну війну проти самої концепції існування України, як суверенної держави. Тож з якою метою Україна буде проводити переговори з такою стороною? На Заході мали б усвідомити, що Україна не може дати Росії нічого, що змусило б її піти геть назавжди, тому що Москва хоче всю Україну, а не частини її територій.
Якщо на мить уявити, що була досягнута угода про завершення війни, Росія могла б використати паузу в бойових діях для укріплення своїх кордонів на захоплених територіях та для концентрації своїх сил, готуючись до нової агресії проти України в найближчі часи.
Існує ймовірність, що Кремль має на увазі інший сценарій. У такому випадку, Російська Федерація сподівається на припинення бойових дій та замороження конфлікту. Це може бути частиною плану Путіна повторити в Україні те, що вже було здійснено Москвою в Грузії та Молдові.
Ознайомтеся також: Чи виправдає себе останній крок Путіна?
Московити "пошкодили" ці держави, роблячи їх неспроможними приєднатися до жодної з західних організацій, таких як ЄС чи НАТО. Їхня мета полягає в тому, щоб максимально віддалити НАТО та ЄС, аби мати можливість продовжувати контролювати території колишнього СРСР. Росія має значний досвід у невиконанні угод, підписуючи їх лише для того, щоб виграти час. Усе залежить від того, який план має цей супротивник.
Росіяни сприйняли б будь-яку угоду, яка не передбачає знищення або повернення української держави назавжди у сферу російського впливу, як тільки тимчасове припинення вогню. Путін вважає стратегічну глибину через територію України, і територію пів дюжини країн на українських кордонах, життєво важливою для національного виживання, й продовжуватиме війну до повної поразки або повної перемоги.
24 лютого 2022 року Путін зробив ризикований крок, ймовірно, не усвідомлюючи до кінця всіх можливих наслідків для себе. В той момент йому була потрібна війна як засіб для збереження влади і виправдання своїх економічних невдач. Сьогодні, після численних злочинів, які скоїла армія, що підпорядковується йому, він уже не має шляху назад.
Стратегічний підхід демократичного Заходу до України повинен зосередитися на подальшому ослабленні влади Путіна. Його можливості вести війну на такому ж рівні не є безмежними. Наразі диктатор повністю залежить від Китаю та його союзника - Північної Кореї.
Слід визнати, що війна між Росією та Україною для деспота є по суті ідеологічною конфліктом. Її можна також трактувати як геополітичну помсту Путіна та його оточення з КДБ за розпад Радянського Союзу. Тому будь-яке досягнення мирної угоди стане можливим лише після зміни влади в Росії, коли новий президент матиме інші пріоритети, ніж Путін, або якщо сам Путін отримає умови, які дозволять йому зберегти контроль над Російською Федерацією, відмовившись від своїх агресивних намірів.
Оптимальним рішенням для України буде той, який повністю усуне загрозу російського вторгнення на тривалий термін. Альтернативні варіанти лише залишають можливість для нового російського лідера в майбутньому намагатися анексувати ще більше українських територій.
Також зверніть увагу: Російська Федерація не має жодних перспектив на виживання.
Обговорюючи процес звільнення українських земель, що перебувають під російською окупацією, важливо зазначити, що варто розглядати ці території не лише як матеріальні ресурси. Головною метою України є не тільки повернення втрачених територій, а й визволення людей, які там проживають. Україна ніколи не погодиться на мир, якщо її громадяни залишатимуться в полоні.
Мир неможливо встановити без завершення страждань українців, які стали жертвами окупації через обставини, що не залежали від них. Важливо усвідомити, що будь-яка угода, що пропонує обмін територій на мир, лише призведе до ескалації конфлікту. Це, в свою чергу, може спонукати російське керівництво до нових агресивних дій щодо інших сусідніх країн.
Слід врахувати кілька важливих аспектів. Путін опинився в ситуації, коли відступити для нього означає знищити свою політичну спадщину. Його мета – залишити по собі образ сильного російського лідера. Він прагнув відновити українські території в рамках російського впливу, сподіваючись, що його запам'ятають так, як пам'ятають Петра I чи Катерину II. Проте у 2024 році цю амбіцію стало важко реалізувати. Тепер йому потрібен хоч якийсь результат – або ж перемога, або ж достойний вихід з політичної арени.
З іншого боку, демократичний світ не може змиритися з такою злочинною агресією. Після того, як Захід понад два з половиною роки говорив про необхідну перемогу України, вони також не можуть відступити. Інакше Іран, Китай і, можливо, Індія у майбутньому знову почнуть випробувати їх на міцність.
Ніхто не має права вимагати від України відмови від своїх законних, міжнародно визнаних територій. Українська держава справедливо входить до складу Глобального Заходу, і він повинен бути зацікавлений у захисті цієї важливої частини від агресії путінського режиму. Тепер рішення за Заходом.
Джерело
Автор: Віктор Каспрук, професійний журналіст.
