Олександр Левченко: Україні необхідно в десять разів розширити свою медіа діяльність за кордоном -- Блоги | OBOZ.UA
Ще трохи, і Україна остаточно програє інформаційну війну в світовому медіа просторі. А це може мати результатом несприятливий характер закінчення війни з Росією, що стане значною травмою для українського народу. Росіяни почуваються у світовому інформаційному просторі досить комфортно. Їх посольства стали осередками інформаційної війни проти України в кожній країні, де вони існують. Росія забрала собі всі колишні радянські посольства, а СРСР мав свої дипустанови практично в кожній країні світу.
У країнах, де відсутнє українське посольство, російська сторона фактично має монополію на висвітлення подій, пов'язаних з російсько-українською війною. Проблема полягає в тому, що навіть у тих державах, де представлено українське дипломатичне відомство, інформаційна діяльність України залишається на дуже низькому рівні. Все обмежується офіційними заходами, такими як підняття прапорів, виставки фотографій з фронту та культурна дипломатія. Хоча ці дії мають своє значення, в умовах війни вони не можуть замінити активну участь в інформаційних битвах, які тривають.
Можливо, для багатьох це стане несподіванкою, але в умовах інформаційної війни з ворогом битви за інформаційний простір тривають безперервно, майже безкінечно. Для більшості українських дипломатичних установ це може бути незрозуміло, як таке можливо. Але саме так і повинно бути: якщо ви завдали удару по чутливій темі російської пропаганди, вона завжди реагує на інформаційні атаки, усвідомлюючи загрозу для своєї репутації серед місцевих політиків і населення, що може поставити під сумнів офіційну політику Кремля.
Міністерство закордонних справ Росії постійно та ретельно моніторить всі інформаційні атаки та виклики, спрямовані проти московської пропаганди, реагуючи на них миттєво. В рамках міністерства існує спеціалізований підрозділ, який займається підготовкою оперативних матеріалів для дискредитації України. У Москві також функціонують інформаційні центри російських спецслужб, які формують інформаційні кампанії за кордоном, часто під прикриттям напівдержавних або громадських організацій. На кожну антиросійську публікацію, якщо посольство не може впоратися, завжди готується відповідь від Центру, яка швидко публікується у симетричному або асиметричному режимі. Це означає, що матеріал може з'явитися в тому ж ЗМІ, де була опублікована первісна стаття, або на іншому інформаційному ресурсі цієї країни, подаючи себе як незалежно підготовлений.
Кожна стаття, що публікується у закордонному ЗМІ, має свій бюджет. Чим впливовіше видання чи портал, тим, сума виділених коштів буде вищою. З цим в Україні проблеми. Але враховуючи, що українські дипустанови в інформаційній війні дуже пасивні, то більшість матеріалів росіяни розміщують не у відповідь на українські публікації, а як свої ударні матеріали, де українська політика дискредитується відкрито, чи приховано. Такі проросійські статті періодично виходять у провідних американських та світових ЗМІ під виглядом аналізу подій в Україні незалежних експертів. Їх редакції розміщують такі матеріали, тому що прізвища авторів відомі, експертний рівень також начебто не викликає підозр. Тільки ніхто не знає, чи робить вигляд, що не знає, про замовний характер публікацій.
Протягом десятиліть російські спецслужби активно співпрацюють з впливовими журналістами та експертами, починаючи цю взаємодію ще в їхній молодості, коли вони лише починають свою кар'єру. Такі зв'язки можуть тривати протягом тривалого часу. Методи "заохочення", які використовуються для стимулювання діяльності журналістів, редакторів чи лідерів думок, надзвичайно різноманітні. Вони зазвичай залишаються непоміченими, щоб не викликати підозр щодо зв'язків особи з російськими спецслужбами. Це можуть бути грошові винагороди, криптовалюта, цінні подарунки, безкоштовні подорожі та інші матеріальні блага. Слід зазначити, що подібні практики не є виключно російськими, але в Україні ситуація виглядає дещо інакше через брак фінансування.
Між тим, Київ не має віддавати на поталу Москві світовий інформаційний простір. Це надто небезпечно для національних інтересів України. У нас нема координуючого органу по інформаційній роботі на закордон. Тут найбільше працює МЗС, далі спецслужби, по дотичній Мінкультінформ та РНБОУ. В принципі цю роботу могло б очолити Міністерство закордонних справ на рівні куруючого заступника міністра з інформаційної політики, тому що об'єктивно МЗС має свої представництва в усіх знакових країнах світу, або хтось з заступників секретаря РНБОУ. Але знову таки, це не дуже цікаво, адже про існуючі проблеми не в курсі навіть посадовці досить високого рівня. Крім того, інформаційний напрямок МЗС провалив. Якось спасає ситуацію дуже активна медіа позиція президента, керівника Офісу, окремо глави МЗС, деяких депутатів, але це тільки важливий верхній шар роботи. Далі, нижче майже пустота. Половина дипустанов, навіть після 2,5 років війни не спромоглася опублікувати жодного проукраїнського матеріалу в ЗМІ країни акредитації, вважаючи достатнім публікацію постів на своїй сторінці фейсбука чи інших соціальних мереж, які читають тільки українська громада та колеги-дипломати. Якщо в МЗС поставити на інформаційний напрямок людину, яка проходила інформаційні битви і знає, що таке медіа війна, то можна збільшити обсяг і якість роботи в десять раз за дуже короткий час. Для розуміння: якщо ви в медіа війні, то вас можуть медійно вбити чи поранити. Вам будуть погрожувати особисто, а перед цим дружньо радити збавити обороти в інформаційній роботі, лякати неприємностями на роботі, спробують дискредитувати в країні перебування, а потім вдома в Україні. Це традиційний бандитський набір російських спецслужб. Якщо ви про це не чули, або на собі не відчули, то ви не були в медіа війні з росіянами. Здається, зараз остання можливість вскочити в останній вагон потягу інформаційної війни проти Росії. Медіа поразка становить величезну загрозу національним інтересам, навіть небезпеку буттю української державності.
