Після Росії: Чи зможе розпад держави припинити конфлікт?
Коллаж: Катерина Круглик, "Виключення"
Війна Росії, що після пандемії стала відкритою, змусила подивитися в обличчя безлічі слабких сторін в організації світу. Й мова не тільки про речі, що обговорюються в соцмережах понад два роки. Є глибші та багаторівневі питання, що загрожують майбутньому регіонів і цілих континентів.
Отже, ідея "простого рішення" у вигляді розпаду Російської Федерації як способу закінчити війну назавжди не є ані легким, ані реалістичним варіантом. Це призведе до множини нових викликів, про які політики добре усвідомлюють, тому не прагнуть до повного руйнування країни. Вони розглядають такі заходи, як підтримка України та впровадження потужних санкцій. Росія завжди залишалася, залишається і, ймовірно, залишиться терористичною державою — це важливо враховувати в усіх можливих сценаріях. Щоб зменшити її вплив та запобігти деструктивним діям, необхідно розробити детальні стратегії, сформувати широкі міжнародні коаліції та, на жаль, знайти час, якого, на жаль, бракує.
Видання "Заборона" разом із аналітиками розмірковує над ризиками та наслідками дефедералізації. На перший погляд, це песимістичний розбір, але ми всі маємо бути реалістами, щоб закласти такий фундамент, щоби точно "ніколи знову", пише видання.
Розпад Російської Федерації: які фактори можуть сприяти цьому процесу?
Війна між Росією та Україною, а також безпрецедентні санкції з боку західних країн, створюють значний тиск на російську дійсність. Захід сподівається на падіння диктаторського режиму, з подальшою появою демократичних сил, що забезпечать спокійний перехід влади, який не завдасть шкоди ані Росії, ані міжнародній спільноті. Іншими словами, мета полягає в тому, щоб уникнути катастрофічних наслідків, таких як розпад або повний занепад, і натомість мати Росію, з якою можна вести діалог і співпрацювати.
"Але ми бачимо, що в Росії може так не бути. Наприклад, повстання Пригожина, який керував "Групою Вагнера", показало, що кардинальні зміни можуть статися будь-коли, і навіть сам режим не може гарантувати собі довгого існування", -- зазначає кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський.
Він припускає, що в результаті одні еліти можуть замінити інші -- з такою ж парадигмою або трохи іншими поглядами: наприклад, забажають припинити активні бойові дії, домовитися із Заходом, шукати якихось компромісів. Але, на його думку, треба усвідомити, що в цілому вертикаль може зберегтися і навіть посилитися.
"На місце Путіна не прийде Томас Джефферсон, - стверджує старший науковий співробітник Центру Європи та Євразії Люк Коффі. - Після закінчення президентського терміну Путіна, новий лідер, ймовірно, буде таким же націоналістичним і авторитарним. Західним політикам варто відмовитися від ілюзій щодо появи поміркованого російського керівника, який прагне миру з сусідами та реформ у своїй країні."
Розвал Росії міг би статися лише за умов встановлення надзвичайно жорстких санкцій або внаслідок внутрішніх факторів, які б підірвали її стабільність. У такому випадку відбулася б децентралізація влади та всіх елементів державної системи. Це могло б призвести до того, що кожен з регіонів Російської Федерації отримав би можливість для самостійного розвитку.
"Швидше за все, це станеться після поразки Росії у війні в Україні. У такому випадку Путіну було б важко обґрунтувати як людські втрати на фронті, так і економічні труднощі, -- вважає Станіслав Желіховський. -- Ці чинники могли б об’єднатися в один момент, створюючи загрозу як зсередини країни, так і серед народів, що там мешкають. Тоді можна було б почати говорити про можливий розпад Росії."
Московія перетворилася на Росію наприкінці XVII століття, здобувши контроль над землями на лівому березі Дніпра. Після цього відбулися жорстокі репресії, які призвели до знищення Запорізької Січі. 22 жовтня 1721 року Петро I оголосив Московське царство "Российской империей", а його жителів – "россиянами".
Карта України, створена французьким інженером і картографом Гійомом Левассером де Бопланом у 1680 році. Джерело: Українська правда.
Заступник директора українського Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло пропонує розглядати поміркований сценарій, який виглядає як криза і руйнування центральної влади Росії, але водночас існування суб'єктів, які можуть організовувати діяльність на цих територіях.
"Суть справи полягає в тому, що в разі виникнення руйнівних подій, які можуть призвести до повного хаосу, світова політика та економіка зазнають серйозного шоку. Це також може створити значні ризики, пов'язані з мігрантами, безпекою кордонів сусідніх держав та гуманітарними викликами. Глобальна спільнота, ймовірно, робитиме все можливе, щоб запобігти такому розвитку подій," - зазначає експерт у галузі економіки.
Відділення природним шляхом
Російська Федерація займає перше місце у світі за площею, проте близько 60% її території покриває вічна мерзлота. Це призводить до нерівномірного розподілу населення по країні. Офіційні статистичні дані щодо кількості мешканців відносяться до 2015 року і становлять 142 мільйони, в той час як актуальні цифри на сьогоднішній день не відомі.
Нині РФ складається з 83 суб'єктів, в багатьох живуть громадяни зі спільною культурою, історією та мовою, що відрізняються від слов'янського населення Росії.
19 з цих суб'єктів є республіками. На відміну від країв та областей, ці республіки представляють певну форму державності для конкретних народів (або їх спільнот), що входять до складу Росії. Вони мають можливість приймати власні конституції та визначати свої державні мови.
На які частини розпадеться Російська Федерація, ніхто достеменно не знає, підкреслює аналітик українського Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров. Найперші кандидати на вихід -- національні республіки, ті ж Чечня або Бурятія.
"Національні республіки можуть стати новими державами зі своїми титульними етносами. Очевидно, що державотворчий потенціал цих республік неоднаковий: десь мала територія, десь незручне географічне розташування, десь занадто велика частина "нетитульного" етносу в населені -- насамперед, росіян. Хто зможе дати цьому раду, той має шанси на незалежність", -- вважає експерт.
Є нюанс: території національних республік та чисельність їх населення складає лише порівняно невелику частку теперішньої Російської Федерації. Їх відділення, на думку Майорова, не буде виглядати як повний розпад, на зразок СРСР або Австро-Угорщини.
Однак не слід забувати про регіоналізм — це території, де формально переважає російське населення, але через історичні, географічні та культурні фактори існує сильне бажання до незалежності, — підкреслює експерт. — Йдеться про такі регіони, як Сибір, Урал та Калінінградська область (колишня Східна Пруссія). За певних обставин вони можуть отримати статус окремих держав, що вже підвищує ймовірність того, що ми можемо спостерігати процес, який можна охарактеризувати як розпад.
Зазначимо, що західні експерти з обережністю ставляться до коментування подій, які не мають наукового підґрунтя або ще не відбулися. Тому у відкритих джерелах є лише кілька припущень щодо ймовірних окремих держав, що можуть сформуватися в результаті розпаду РФ. Втім, базуючись на етнічних та історичних даних, а також думках опитаних експертів, дозволимо собі візуалізувати уявну мапу відділення деяких суб'єктів.
Інформаційна графіка: Обмеження
На думку Станіслава Желіховського, Північний Кавказ може стати найбільш напруженим регіоном, оскільки там проживає велика кількість різних народів.
Ічкерія намагалася вирватися з-під контролю Російської Федерації. З падінням режиму Путіна може зникнути і влада Кадирова, що відкриє шлях до руху за незалежність. Чи зможуть ці маленькі народи здобути свою свободу – питання, яке залишається відкритим. Проте вони зберегли свої національні особливості краще за інші народи Росії: мову, віру та традиції. Ці елементи можуть стати основою для створення власної державності, -- зазначає експерт у міжнародних справах.
На його погляд, наступною на черзі після Ічкерії може виявитися Татарстан, оскільки цей регіон має значні ресурси, зокрема нафту, а також простору територію. Державною мовою цієї республіки є татарська, яка є другою за поширеністю в Росії (офіційно її використовують близько 5 мільйонів людей). Татарська мова належить до тюркських мов, до яких також входять турецька, кримськотатарська, казахська, азербайджанська, узбецька, тувинська та туркменська.
У вересні 2024 року учасники Організації тюркських держав домовилися перейти на 34-літерний спільний латинковий алфавіт. За основу взяли турецький, до якого додали характерні для інших мов літери. Поки до уніфікації долучилися Азербайджан, Киргизія, Казахстан, Узбекистан та Туреччина, власне, ініціаторка зближення тюркських держав. В Татарстані цю новину сприйняли із заздрістю, а місцевий сходознавець Азат Ахунов назвав питання історичною травмою: ще в 1990-ті національні рухи добилися переходу на латинку, але федеральна влада через Конституційний суд заборонила це робити.
Протягом останніх десятиліть у Татарстані активно відбувалася русифікація, внаслідок чого багато людей не володіють татарською мовою, і це викликає занепокоєння. Аналогічна ситуація спостерігається в республіці Саха та в інших регіонах, які мають великі території, проте залишається питання, чи зможуть вони самостійно створити власну державу, -- зазначає Желіховський, висловлюючи свої сумніви.
Впливи та загрози
Світова спільнота докладатиме зусиль, щоб запобігти хаотичному розпаду Російської Федерації, оскільки це може призвести до серйозних потрясінь в глобальній економіці та політиці.
Ярослав Жаліло, економіст і заступник директора Українського національного інституту стратегічних досліджень, висловлює думку про доцільність обговорення помірного сценарію. Це передбачає можливість виникнення кризи та ослаблення центральної влади в Росії, але водночас передбачає наявність суб'єктів, здатних координувати діяльність у цих регіонах.
"Розпад повинен спричинити якомога менше глобальних загроз. Найважливішим є запобігання використанню ядерної зброї. Хоча це не матиме прямого впливу на економіку, можливі негативні наслідки у вигляді зростання тривожності, погіршення споживчих і інвестиційних настроїв, а також різкого збільшення витрат на оборону в сусідніх з Росією країнах і серед держав НАТО", -- зазначає експерт.
Продовольча безпека
Другий аспект стосується економіки. Росія виступає постачальником природного газу та нафти на світові енергетичні ринки, і навіть країни Європейського Союзу продовжують отримувати газ з її території. "Якщо деструктивні процеси призведуть до зупинки цих поставок, будуть шукати альтернативні джерела, -- говорить Жаліло. -- Зниження залежності Європи від російського газу свідчить про те, що ці ризики поступово зменшуються".
Росія суттєво присутня на глобальному ринку продовольства, залучається на нього попри санкції. Це і про постачання зерна в Африку, Азію та на Близький Схід.
Варто зазначити, що лише шість економічних зон забезпечують основну частину російської пшениці, причому половина з них розташована поблизу територій, де відбуваються активні бойові дії з боку армії РФ. До таких зон належать Північний Кавказ, Чорнозем'я, Поволжя, Урал і Західний Сибір, які демонструють значний надлишок виробництва пшениці. Водночас Центральний регіон, де розташована Москва, стикається з нестачею цього важливого продукту.
"Суттєві ризики в постачанні продуктів харчування можуть виникнути. У зв'язку з цим необхідно знайти нових постачальників. Україна здатна виконати цю роль," - зазначає Ярослав Жаліло.
Політичні аспекти та біженці
Експерт з протидії російській дезінформації у Польщі (Варшава), сценарист Домінік Гоншьоровскі з великою обережністю ставить до питання розвалу. Він каже, що можна лише здогадуватися, що це може бути можливістю для інших держав втрутитися в європейську чи світову політику.
Існує ймовірність, що Китай або Іран можуть скористатися цим моментом, що може призвести до напруження з США або європейськими країнами. Також постає питання, яким чином будуть ставитися до біженців з Російської Федерації, -- зауважує він. -- Після конфлікту в Україні Польща виявляє значну нерішучість щодо прийому корінних етнічних росіян, навіть у випадку гуманітарної катастрофи. Цю ситуацію можна порівняти лише з подіями, які відбувалися в Іраку та Сирії. Сполучені Штати переживали занепокоєння щодо наслідків падіння режиму Саддама Хусейна.
Автор ініціативи створення "Музею перемоги над деспотизмом" у Варшаві, Михайло Стрельников, вважає, що не слід очікувати значної еміграційної хвилі. Він підкреслює, що 90% росіян є малорухомими та неактивними.
"Розпад Росії не буде настільки позначений міграцією, як розпад СРСР, коли із появою самодостатніх республік відбувалася міграція до Європи, США. Декілька мільйонів тих, хто хотів виїхати з Росії, уже виїхали, -- перед початком війни, з початком повномасштабного вторгнення, з мобілізацією. Це не викликало ніякого хаосу в Європі", -- зазначає експерт.
Обговорюючи можливі моделі управління в нових утвореннях, американський політолог Януш Буґайський, автор книги "Неспроможна держава. Інструкція з розшматування Росії", наводить приклад колишнього СРСР. Він зазначає: "[після розпаду Союзу] країни Балтії змогли розвинути демократію, тоді як Білорусь, Казахстан і Узбекистан обрали авторитарний шлях. Україні також знадобився певний час для переходу до демократичної системи. Його думка полягає в тому, що з Росії можуть виникнути різноманітні держави з різними формами правління".
Ядерна зброя: небезпека не зникне
Припинення державності створює вакуум влади, який хтось може захотіти заповнити. Найчастіше -- сусідні держави.
"Війна в Сирії продемонструвала, що подібні сили можуть існувати у великій кількості, і нестабільність може тривати безкінечно. Щодо Росії, важливо враховувати і її ядерний потенціал," - зазначає Домінік Гоншьоровскі.
Ядерна проблема залишається суттєвим ризиком, проте, можливо, не настільки критичним, як це було у часи Радянського Союзу. Тоді на території інших країн було розміщено близько 7000 одиниць ядерної зброї. У 1970-х роках Радянський Союз часто описували як "Верхню Вольту з ракетами", а в 2010-х роках Росію характеризували як "заправку з ядерним арсеналом". Чи може вона стати Сомалі, озброєною ядерною зброєю? "На сьогодні, окрім військово-морських баз, ядерні сили Росії в основному зосереджені в центральних регіонах Федерації, на півдні та вздовж ключових транспортних маршрутів, -- зазначає Бруно Тертрайс, старший науковий співробітник Institute Montaigne. -- Ці об'єкти перебувають під ретельним контролем центрального уряду. Проте, іноді вони розташовані занадто близько до кордонів, що викликає серйозні побоювання щодо їхньої безпеки у випадку значних криз."
Сучасна Росія регулярно погрожує ядеркою -- з офіційних даних, в них 4380 боєголовок, з них розгорнуто 1710. І є побоювання, що ця зброя може потрапити до інших країн або до тих, які виникнуть на її території.
"Щоб цього не відбулося із РФ, потрібна буде політика, яка б будувала нову економіку, основу для нового суспільства в рамках глобального світового порядку на цій території. Йдеться про десятки мільйонів населення, потенційні проблеми, необхідність забезпечити розвиток цій території, -- пояснює економіст. -- Зрозуміло, що тут мають бути побудовані певні програми і стратегії на зразок того ж Плану Маршалла, які б перезавантажили економіку. Реалізація програм могла б стати потужним поштовхом для глобальної економіки, створити для неї новий простір і нову сторінку для її розвитку. У цьому перезавантаженні Україна могла б відіграти активну роль".
Не варто сподіватися, що після капітуляції та роззброєння росіяни раптово прозріють й погодяться, що були не праві. Навпаки, образа за приниження "народу-переможця" вкоріниться й вони будуть шукати помсти. Тому на майбутнє військовим альянсам знадобляться заходи, які б тримали жителів РФ якомога далі від думки напасти на сусідів. Вкрай важлива й заміна пропаганди на ідеологічну роботу з визнанням історичної правди: про війну в Україні та Грузії, про Другу світову війну, депортації, голодомори, геноциди. Можливо, тоді наступні покоління більше піклуватимуться про мир у всьому світі.
Матеріал підготовлений за сприяння "Media Lifeline Ukraine".
