Мрійливі сади: Враження від виставки у Центрі сучасного мистецтва М17

У столичному Центрі сучасного мистецтва М17 стартувала вражаюча футуристична виставка "Сади мрій", яка одночасно зачаровує та лякає своїми сміливими фантазіями митців з Японії, Китаю, США, Німеччини та України.

Якщо хочете потрапити у світ майбутнього -- вам на виставку "Сади мрій" у столичний Центр сучасного мистецтва М17. Там його вибудували американські, японські, німецькі, китайські та українські художники. Починається експозиція з краєвидів нічного саду, над яким зоряне небо, потім ми переміщаємося в глибини всесвіту і віддалене майбутнє, де жінки красиві, але в них чомусь із живота стирчать щупальця, а одна нога -- собача. Генна інженерія нас заводить усе далі -- у біонізм, коли люди більше схожі на медуз. Потім від цього ми зовсім вигораємо, про що свідчить скульптура "Чоловіки-сірники", і тут ставиш собі питання: чи не завела людство дорога до раю -- у пекло?

Кураторка футуристичної виставки Наталя Шпитковська (також відома як директорка M17) створила унікальну композицію з творів сучасного мистецтва, що належать світовим майстрам contemporary art, де присутня виразна логічна структура.

Одна з ключових метафор — створення людством раю — для себе, коханих, зрозуміло. А з чим, передусім, асоціюється рай? Правильно — із садом. Автори зазначають у передмові: "Люди здавна зверталися до садів — як реальних, так і уявних — у пошуках прихистку від безумної реальності: від сакрального простору райського Едемського саду — місця безумовної любові, радості, здійснення мрій, до садів філософів. Останні ставали моделлю і місцем самовдосконалення та саморозвитку, священним джерелом спокою і просвітлення: ці асоціації зберігаються в інформаційному полі людства протягом століть. Але куди заведе уява людини в пошуках раю? Стрімкий технологічний прогрес та еволюція штучного інтелекту ставлять під сумнів збереження верховенства людини. Проєкт зосереджується на дослідженні уявних світів, поглядах на співіснування людини зі ШІ, розширенні горизонтів синтетичної біології, віртуальності та реальності, а також на метафорі храму майбутнього, що закладається вже сьогодні. Підвладне фізичній тлінності тіло знайде вічне життя в штучних світах". Чудово: запитання поставлено — які ж відповіді?

Відкриває експозицію серія нічних пейзажів Анатолія Ганкевича з України, зокрема цикл його робіт "Ніч у раю". На полотнах зображено дерева, крізь які просвічує феєрія зоряного неба. Художник зазначає, що його нічний сад навіює "ностальгічно-містичні відчуття".

Але контури дерев поступово зникають і залишається одна феєрія світил, яка заворожує -- ми ніби занурюємося поступово в космос, відштовхуючись від тлінної земної поверхні.

У наступному залі на нас уже на повну насувається космічний світ майбутнього без жодної ностальгії. "Чи зможемо ми, як людство, зберегти свою унікальність у світі, де технології розвиваються шаленими темпами? Де межа між реальним і цифровим світами?". Я б навіть поставив питання дещо інакше: де межа між людиною і не людиною?

Китаянка Чао Фей пропонує на двох вертикальних екранах, які нагадують мобільні телефони, насолодитися образом дівчини майбутнього. Її робота, названа "Оз", відсилає до відомої казкової країни. На екрані з'являється красива дівчина з поголеною головою, яка ширяє в космічному просторі. З її живота періодично вириваються зловісні щупальця, нагадуючи сцени з фантастичного горрору "Чужий". Однак, цей "чужий" не розриває її на шматки; навпаки, вони співіснують як одне ціле. Можливо, ці щупальця допомагають дівчині захищати себе, роблячи її ще більш небезпечною красунею.

Прямо під нею, на підлозі, розмістилася скульптура іншої дівчини — творіння японської художниці Мегумі Охата під назвою "Мудзіна&Хаорі". Ця "постлюдина" (як зазначено) швидше викликає співчуття, вона є жертвою жахливих експериментів: на її спині шрами у формі квітів, а одна з ніг перетворюється на лапу, схожу на собачу чи вовчу. Дівчина повзе і ніби благає про допомогу.

Над нею розташований, мабуть, центральний артоб'єкт виставки — твір Aljoscha. Це український митець Олексій Протупін, родом з Лозової, який здобув популярність завдяки своїм інсталяціям. У своїх роботах він досліджує концепції біоізму та біофутуризму, пропонуючи ідеї про те, що в майбутньому люди можуть створювати нові форми життя і навіть самі ставати такими істотами, які, цілком ймовірно, живитимуться світлом.

На виставці представлена його скульптура з оргскла під назвою "Райська інженерія" — рожева, напівпрозора форма, що нагадує розірвану медузу. Інсталяція займає більшу частину всього виставкового простору. Чи хочу я перетворитися на це створіння? Не впевнений, адже мені не зрозуміло: наскільки цікаве його існування? Воно буде просто ширяти в космосі? А як щодо тих, хто має зуби — вони його не з'їдять? Загалом, споглядаючи "Райську інженерію", відчуваєш і світло, і тривогу водночас.

На екрані відображається, ніби спеціально для Істоти створене, середовище існування - це "Машинні галюцинації" турецько-американського митця Рефіка Анадола. На цьому екрані ми можемо спостерігати, як у калейдоскопі, різні галактики, що складаються у складні візерунки. Особливість полягає в тому, що Рефік отримав дозвіл від NASA на використання знімків космосу, зроблених телескопом "Габбл". Він завантажив ці зображення у штучний інтелект, що створив в результаті вселенський, постійно змінюваний калейдоскоп.

На другому поверсі ми бачимо вже набагато менш оптимістичну роботу -- скульптуру "Чоловіки-сірники" німця Вольфганга Стіллера. Там два мужики у формі згорілих сірників. Тобто, сучасні люди, які так активно рвуться в рай і гарують з ранку до ночі до такої міри, що відбувається ефект вигорання. Згоріли на роботі: хотіли в рай -- потрапили в пекло.

Ці скульптури гармонійно доповнює інтер'єр, прикрашений абстрактними картинами Анни Миронової, які зображують щось палаюче в рожево-червоних тонах. Вогонь виглядає відмінно! Цикл робіт носить назву "Де народжується тиша". Мабуть, там же, де й зникає — адже вигорати можна й у тиші.

Ніби для розваги гостей, у завершальному моменті відео, в затемненій кімнаті, показують екран із зображенням зеленого лісу. Не все спалено до тла всередині та ззовні. Не все втрачено. Найважливіше — вчасно зупинитися і впасти на галявину.

Експозиція буде доступна для відвідування до 20 жовтня.