"Обирай - плетіння або татуювання"
У Львові художників навчать підтримувати ветеранів у процесі психоемоційного відновлення, повідомляє ZAXID.NET.
Гул тату-машинок нагадує звуки, що доносяться з далека, як шум безпілотника. Тонкі голки пронизують штучну шкіру, створюючи несміливі лінії та візерунки, схожі на ті, що можна знайти у зошитах для молодших школярів. За цим процесом спостерігає чорно-білий портрет польського фотографа Владжімєжа Пухальського, що висить на стіні артцентру. На перший погляд, татуювальна каліграфія виглядає простою. Але ці вправи вимагають зосередження, іноді викликають невелику розчарованість і спонукають додавати зусиль, адже коли мова йде про живу людину, виправити помилку буде значно складніше. Під візерунками, які створюють тату-машинки, можна знайти підписи: "80 ОДШБ", "Інтернаціональний Бат... Ілліч", "Аль. "Азов"". Ветерани уважно оглядають ескізи на штучній шкірі, оцінюючи якість виконання ліній, та продовжують свою творчість.
Художниця Марія Рамко, відома як "Абра", особисто звертається до кожного учасника курсу. Вона надає цінні рекомендації та надихає на творчість, стверджуючи, що більше зусиль зараз призведе до меншої кількості труднощів у майбутньому. У рамках програми Муніципального мистецького центру "Тилові справи" Марія розробила спеціальний курс з татуювання, призначений для військовослужбовців та ветеранів.
ZAXID.NET висвітлює тему тату-мистецтва як форми реабілітації для ветеранів, які освоюють цю нову для них професію.
Марія Рамко, 36-річна художниця, вже 12 років присвячує себе мистецтву тату. Вона отримала освіту в галузі декоративно-прикладного мистецтва, а зараз продовжує навчання на факультеті психології. У майбутньому планує поєднати психологічну допомогу з творчими практиками. У рамках ініціативи "Тилові справи" вона організувала декілька арт-занять.
"Зазначила, що багато людей не хочуть ділитися своїми внутрішніми переживаннями, особливо якщо мова йде про болісні моменти. Однак для кожної особи можна знайти відповідну мистецьку практику, яка дозволяє висловити свої емоції без слів. Це може здатися банальним, але насправді це діє. Коли вдається знайти правильний підхід до людини і заохотити її спробувати, це завжди приносить користь," - ділиться досвідом Марія.
Практичне заняття для ветеранів. Фото ZAXID.NET
На заключній зустрічі курсу, Марія організовує стільці у формі кола. Першим приходить 26-річний ветеран Максим з Маріуполя. Незабаром до них приєднується азовець Олексій Буторін, відомий як "Аль". Він ділиться своїми враженнями, зазначаючи, що курс йому дуже сподобався, але є одна суттєва проблема — його тривалість недостатня. Військовий, разом із своєю дівчиною Наталею, прагне продовжити навчання.
"Ми насправді прагнемо обговорити наші подальші кроки. Важливо, щоб наша зустріч мала сенс і щоб ми не втратили той незначний, але цінний обсяг знань, який здобули. Я бажаю, щоб у нас з'явилося логічне продовження — тату-студія або навіть арт-студія, де ми могли б працювати, навчатися, а згодом і заробляти на нашій діяльності," - зазначає Марія, підкреслюючи, що хоча проєкт офіційно завершився, його розвиток триває.
На думку художниці, для освоєння основ татуювання знадобиться кілька місяців практики, але справжній професіоналізм потребує значно більше часу та досвіду. Марія сподівається, що майбутня студія стане місцем для ветеранів: військові, які бажають зробити татуювання, зможуть звернутися до тих, хто пройшов через війну. Крім того, в такому середовищі буде можливість для інших ветеранів навчитися мистецтву татуювання. Олексій неодноразово підкреслює, що, незважаючи на плани, важливо продовжити реалізацію проєкту в найближчий час.
"Протягом десяти років війни багато добрих людей втомилися. Вони віддали все, що могли, адже їхня доброта безмежна. Нам потрібно звертатися за допомогою, але не в формі прохань, а з чітким зазначенням наших потреб. Важливо усвідомити, що ми маємо, скільки людей готові підтримати, і сформулювати наші вимоги. Це дійсно необхідно. У мене є багато товаришів, яким ніхто не приділяє уваги," - зазначає Олексій.
Олексій і Марія. Зображення від ZAXID.NET.
До кімнати, де Марія спілкується з ветеранами, заходить директорка артцентру Ляна Мицько. Вона запросила на зустріч кількох людей, серед яких журналіст Олексій Ковжун, друзі артценту з абілітаційного центру Habilitation Center та митці, які реалізували інші проєкти з ветеранами у межах "Тилових справ". Марія Рамко усміхається і каже, що тут всі з різних історій, але об'єднані Ляною Мицько. Художниця запрошує всіх трішки розповісти про себе й поговорити про проєкт. Абра обіцяє зустрітися з ветеранами вже наступного тижня. Вона хвилюється й ще не знає, що їй вдасться за цей час знайти матеріали та інструменти для тату-майстрів.
"На даний момент основним аспектом є ефективне планування проєкту", - підкреслює Абра.
Максим, 26-річний юнак з Маріуполя, ділиться, що під час навчання висловив більше думок, ніж за останні два роки. Він активно працює над своєю адаптацією у Львові, створює портфоліо і прагне вдосконалити свої знання.
"Я навчався на кухаря, але у 2016 році вирішив стати добровольцем в АТО. Хотів це зробити раніше, але мені пояснили, що приймають лише з вісімнадцятирічного віку. Спочатку служив в одній частині, але через складні обставини мене перевели до прикордонників. Коли розпочалася війна, ми на кордоні стикалися з ворогами. Відступали до Маріуполя і опинилися на території "Азовсталі". Після цього я потрапив у полон. Загалом провів дев’ять місяців у різних російських в’язницях, і, на диво, мене вдалося повернути додому, хоча на той момент шанси на це були вкрай невеликі. Я повернувся 16 лютого 2023 року", - ділиться спогадами військовий.
Близько двох місяців він проходив реабілітацію в Києві, а згодом переїхав до Львова. Інформацію про курс в артцентрі йому надав знайомий. Раніше Максим не мав досвіду в тату-індустрії, але прагнув знайти майстра, у якого міг би навчитися.
"В один із найскладніших періодів свого життя я зрозумів, що потрібно знайти заняття, яке допоможе мені відволіктися та розвинути свої творчі здібності. Я вирішив звернутися до майстра у Львові, і саме тоді мені надійшло повідомлення про курси. Я прийшов на заняття, і мене буквально змусили взятися за пензлі. В результаті вийшов малюнок, що нагадує дитячі роботи. Я завжди захоплювався татуюваннями — це своєрідне мистецтво, яке люди носять на своєму тілі. Вони дарують відчуття спокою та дозволяють мені відволіктися від буденності," — ділиться Максим.
Максим і Марія. Зображення від ZAXID.NET.
Олексій Буторін, відомий під позивним "Аль", має 46 років. Не так давно, всього кілька тижнів тому, він оселився у Львові. Його дівчина Наталя, з Білорусі, ніжно тримає його за руку.
"Я перебуваю тут, адже тут Аль," - усміхається жінка.
Аль потрапив на війну одразу з Майдану, де був сотником. До того він як економіст працював на одному з приватних австрійських підприємств та на шахті, згодом запустив деревообробний бізнес у Нововолинську. Олексій із ностальгією розповідає про власну справу.
"Завершення Майдану стало для мене зрозумілим сигналом, що це не завершення, а лише початок нової етапи, тому я вирішив піти на фронт. Сподівався, що конфлікт триватиме не більше року, адже ми мали успішний прогрес і були всього за 7 кілометрів від кордону з Росією поблизу Новоазовська. Здавалося, що наше наступлення на Донеччині продовжиться з успіхом. Однак згодом почалися так звані "перемир'я" і повзуча окупація наших земель", - ділиться Олексій.
Військовослужбовець "Азову" був з ним з моменту заснування, коли формувався загін "Чорний корпус". У 2017 році він зробив спробу частково адаптуватися до цивільного життя.
"Я демобілізувався, але повернувся назад, адже майже всю мою компанію пограбували. Мені запропонували приєднатися до ССО. Таким чином, я одночасно залишався трохи цивільним, але також допомагав у справах на фронті. Це тривало до початку 2022 року", - згадує Олексій.
Наталка і Олексій на практичному уроці. Зображення від ZAXID.NET.
На початку повномасштабного вторгнення Олексій був біля білоруського кордону, допомагав ліквідувати ворожі групи росіян на Київщині. Коли він чує запитання про поранення, то відмахується. Усміхається й каже, що це дуже важко порахувати.
"Від 2014 року було чимало подій. Ноги, одна рука, різноманітні травми від осколків, але кульових поранень не було. Здається, осколкових було вісім. А дрібні контузії навіть не враховую, їх, мабуть, ніхто не рахує. Іноді щось вибухало поруч, і ти, трохи ошелешений, продовжуєш йти далі до наступного дня. Я звертав увагу лише на такі випадки. Звертав увагу, коли кров текла з очей, і тебе нудило. Отже, таких серйозних ситуацій, що залишили наслідки, було дев’ять", - розповідає Олексій.
Пройшло вже вісім місяців з того часу, як Аль отримав свої останні травми поблизу Урожайного та Старомайорського в Донецькій області. Він проходив реабілітацію в київській лікарні "Феофанія".
"В хребті досі є два уламки, їх вже не витягатимуть. Були уламки в голові. Але мої проблеми з рукою не через це. Неподалік від позиції прилетів КАБ. Дронщики казали, що це була тонна. Я не знаю, як воно працює, ударна хвиля проходить крізь тіло. Мене не спочатку евакуювали, почалося зараження крові. Почувався овочем, працювала лише ліва рука, але саму кисть я не відчував. Коли хотів щось дізнатися від лікарів, то писав щось в телефоні, бо розмовляти теж не вмів. Я просто коли розплющив очі, то вже хотів говорити, але не міг. Мені сказали, що буду сидячим й на ноги не стану. Я цього не усвідомлював", - пригадує Аль.
Він попросив друзів привезти йому гумки для тренувань. Закидав їх на ногу й намагався згинати й розгинати коліно. Олексій каже, що йому радили змиритися й не сподіватися марно.
"Він усе заперечував і далі виконував свої вправи. І приблизно через кілька місяців я знову відчув пальці. Ліва нога почала функціонувати, але з правою досі виникає дискомфорт. Якщо я проходжу більше кілометра, мені вже потрібні милиці," - ділиться військовий.
Коли медики усвідомили, що зусилля Олексія не проходять даремно, він вирішив почати тренування в спортзалі. Вдень це було непросто, адже світло викликало у нього дискомфорт, і навіть в палаті вікна були заклеєні. Тож Олексій проводив години в залі, займаючись переважно вночі.
"Стало значно легше на хребет, я почав не так сильно відчувати уламки. Лікарі сказали, що з того, що не можна вилікувати, залишилася кров. Треба постійно колоти інтерферон, а з рештою можна працювати й відновитися. Сказали, що для того, щоб розробити кінцівки, мушу навчитися в'язати або спробувати робити тату. Подумав, що рукавичок і шарфів мені не треба, а тату це цікаво", - каже Аль.
Ветерани працюють у Муніципальному культурному центрі. Зображення: ZAXID.NET.
Про навчання в артцентрі йому розповіла подруга - депутатка та співачка зі Львова Софія Федина. Аль вирішив їхати до Львова.
"Я не можу уявити, що значить бути готовим до війни. Відбір у "Азов" справді жорсткий, і навіть найсильніші відчувають труднощі. Брак мотивації, і мозок не може впоратися з навантаженнями. Щоб ефективно виконувати завдання, потрібно щось у собі змінити, відмовитися від звичної нормальності. Коли людина проводить роки на фронті, знайти до неї підхід стає дуже складно," - розповідає Аль.
Він згадує, що в "Феофанії" до солдатів приходили молоді жінки, які пропонували різноманітні арттерапевтичні заняття. На початку це не викликало особливого інтересу чи захоплення.
"Та я спостерігаю, як хлопці без ніг і рук кудись вирушають, але нічого не говорять. Потім починають хвалитися фотографіями. Я звертаю увагу, а вони займаються ліпленням пряників і їх розмальовують. Питаю: 'Це вас так закрутило?' А вони розповідають, що дві години не могли відірватися від цієї справи," - усміхається Олексій.
Він не впевнений, чи зможе відновити свій попередній бізнес, чи, можливо, варто розпочати щось нове. Наразі він вивчає роботи тату-майстрів і замислюється над покращенням своїх навичок. Зізнається, що його це дивує, але йому вдається поступово опанувати техніку.
"Хочу, щоб це не було просто моїм хобі, я хочу навчитися робити це фахово", - сподівається Олексій.
Узори на штучній шкірі. Зображення ZAXID.NET
Після зустрічі та обговорення, Марія Рамко присвятила час пошуку чотирьох комплектів інструментів і матеріалів для навчальних занять. Відгукнувшись на її запит, першим стала одеська крамниця Tattobestshop, яка з радістю погодилася надіслати тату-машинки для освітніх цілей та частину необхідних витратних матеріалів. Незабаром після цього з’явився інтерес і з боку львівського магазину "Татушечка", який також надав підтримку, забезпечивши обладнанням і розхідниками.
В одній з кімнат артцентру, яку Марія підготувала для заняття, розставлені подарунки для Наталі, Олексія, Максима й ще одного ветерана, який приєднається до курсу згодом. Марія закликає розпаковувати обладнання й про все запитувати Ярину з магазину "Татушечка", яка принесла матеріали й погодилася проконсультувати.
Навчальні матеріали були безкоштовно надані компаніями "Татушечка" та Tattobestshop. Фото: ZAXID.NET.
Наталя розпускає сльози, тоді як Олексій безперестанку стверджує, що він вражений. Марія ж наполегливо закликає все ретельно перевіряти та експериментувати.
"Далі нам треба шукати приміщення. Якщо в найближчому майбутньому все вдасться - буде чудовий старт", - радіє художниця.
Проєкт "Тилові справи", в межах яких започаткували курс з тату-мистецтва, є навчально-резиденційною програмою Львівського муніципального мистецького центру. Учасниками проєкту є 12 митців, які створили курси для роботи з людьми, які були травмовані під час війни.
