Життя під окупацією не є злочином: активісти пропонують переглянути підходи до покарання колаборантів.

При оцінці колабораційної діяльності визначальною має бути не професія, а причетність до конкретних злочинів.

Про це йшлося під час публічної дискусії в Укрінформі на тему: "Уявлення та державна політика щодо колабораціонізму: ризики для стійкості та згуртованості", організованої Національною платформою стійкості і згуртованості.

Станом на сьогоднішній день в Україні налічується більше 8900 кримінальних справ, відкритих за статтею про колабораціонізм. Це значна цифра, враховуючи масштаби звільнених територій, зазначив Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, оцінюючи роботу державних структур у деокупованих регіонах.

"Ми бачимо, яку політику й практику застосовує держава після деокупації, переслідуючи за колабораційну діяльність, і як вона визначає цю діяльність. Наприклад, адміністрації в'язниць, які виконують свої функції, не змінюючи їх, але переходять у статус колаборантів. Це також стосується працівників освіти, медицини, соціального забезпечення, рятувальних служб, тих, хто відповідає за критичну інфраструктуру. Але це все пов'язано із забезпеченням життєдіяльності громад. Виникає питання, яким чином держава оцінює рівень колабораціонізму і чим він вимірюється", - поставив риторичне запитання Павліченко.

На думку Альони Луньової, адвокаційної директорки Центру прав людини ZMINA, держава не надає жодних інших пропозицій для людей, які живуть на окупованих територіях, окрім статті, що визначає кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність.

"Всі наслідки окупації лягають на плечі тих, хто змушений жити в цих умовах. Ці люди повинні самостійно вирішувати, як їм жити в умовах окупації: чи працювати на загарбників, як забезпечувати своє виживання, чи приймати російський паспорт, коли у них немає доступу до медичних і соціальних послуг. Держава абсолютно не бажає ділити відповідальність і не робить нічого, щоб полегшити життя тих, хто залишився під окупацією", - підкреслила Луньова, вважаючи, що на ці питання мала б давати відповідь стаття Кримінального кодексу про колабораціонізм.

Не професія має бути визначальною при оцінці колабораційної діяльності, а причетність до конкретних злочинів, вважає регіональна координаторка Національної платформи стійкості та згуртованості в Луганській області Олена Ніжельська.

При оцінці рівня вини та відповідальності за колабораціонізм особливу увагу часто приділяють професійній діяльності особи. Зокрема, рятувальників та працівників комунальних служб не слід карати за їхню співпрацю з окупантами. Проте варто пам'ятати, що професія не є підставою для звільнення від відповідальності. Представники різних професій можуть вчиняти дії, які потребують окремого аналізу та покарання. Важливо розглядати не лише те, ким є особа, а й які злочини вона скоїла та які наслідки цих дій, - підкреслює Ніжельська.

Співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості Юлія Тищенко вважає, що, незважаючи на значні сподівання на справедливість, процес притягнення до відповідальності за колабораціонізм повинен бути індивідуальним. Більшість громадян України поділяють цю думку.

Вона представила результати одного з недавніх опитувань, яке показало, що 90% громадян України підтримують ідею покарання колабораціоністів. Водночас, більше ніж половина респондентів вважає, що це покарання повинно бути застосоване насамперед до тих, хто обіймав посади в окупаційних структурах влади. Крім того, від 60% до 70% опитаних висловилися проти покарання для рятувальників і працівників комунальних служб.

"На думку Тищенка, разом із прагненням до справедливості в суспільстві існує усвідомлення необхідності індивідуального підходу до люстраційних процедур стосовно колаборантів. Адже життя під окупацією не є злочином. Задовольняючи запити на справедливість, важливо знайти більш відповідні норми в суспільному дискурсі та законодавстві, які стосуються відповідальності за колабораціонізм."

Подія була проведена в контексті ініціативи "Забезпечення стійкості України в умовах зростаючих ризиків і наслідків війни", що реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Згідно з інформацією, наданою Укрінформом, в Україні було відкрито 475 кримінальних справ проти колаборантів з тимчасово окупованого Криму. У Донецькій області з початку року Служба безпеки України повідомила про підозри у колабораціонізмі 149 громадянам.